СКІК скоку, чол.
1. Те саме, що стрибок 1, 4. Скакав [Василько] на лівій нозі.., а за кожним скоком викрикував: «Гоп! гоп! гоп!» (Лесь Мартович, Тв., 1954, 247); З густої конюшини, потопаючи в ній по вушка, полохливо вистрибував високими скоками заєць (Ольга Кобилянська, III, 1956, 469); Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 337); Ведмідь скакав, і снігова пустеля від скоків тих стогнала і гула (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 75); Щось проговорив [легінь] до Марусі і в два скоки щез між смереками (Гнат Хоткевич, II, 1966, 53).
♦ На гороб’ячий (горобиний) скік — те саме, що На заячий скік (див. заячий). Зсунулася [скеля] на гороб’ячий скік (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 23); Знали [козаки], що самв на Спиридона сонце підвищується на горобиний скік, повертає на літо (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 223); На заячий скік див. заячий.
2. Швидкий рух стрибками. Звір з повного скоку звалився на бік, закосив ногами, запінився (Павло Загребельний, Диво, 1968, 504).
3. перен., заст. Стрибок (у 2 знач.). Почала Целя розуміти.. часті і наглі зміни в її гуморі, незрозумілу дражливість, безпричинові [безпричинні] скоки від сміху до сліз (Іван Франко, II, 1950, 318); Дивними зворотами простих фраз, неясними скоками примітивної фантазії розкривала [стара жінка].. весь біль гірського життя і всю радість його (Гнат Хоткевич, II, 1966, 17).
4. Танець з підскоками. Всюди скоки та музики (Словник Грінченка); Дід Андрій узяв бандуру, заграв до скоку (Яків Качура, Вибр., 1953, 105);
// Певний ритмічний рух у танці. Зробила [Христина] кілька скоків козачка легенько, плавко й граціозно (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 9).
5. звичайно мн., діал. Пороги. А Черемуш [Черемош] дикий, як біс!.. А Черемуш, братя [браття], по скоках Розбиту дарабу поніс (Юрій Федькович, I, 1960, 439); Досвідчений керманич.. зна.. всі скоки у воді, о які розбитися може дараба (Словник Грінченка).
СКІК 2. Уживається як присудок за знач. скікнути. Крик почув Рябко і вмить Рятувати курку мчить. Лис злякався — скік з драбини (Михайло Стельмах, V, 1963, 375); Коли — зирк! — вискочила ласочка з земляної нори з відерцем в руках, та скік у кружало верб, до копанки! (Панас Мирний, I, 1949, 179); Наша кішка — в ліжко скік! До Мариночки під бік (Наталя Забіла, Веселим малюкам, 1959, 18); Діти віточки побрали, Ведмедика ганяти стали. Ведмедик хитрий скік та скік, Туди-сюди і, сміючись, утік (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 152); Твардовський сумує. Скік в стремена, давай драла… (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 72).