СКІФСЬКИЙ

СКІ́ФСЬКИЙ, а, е. Прикм. до скіфи і Скіфія. Знахідки 1964—1965 років дозволяють твердити, що у скіфських племен, які мешкали в степах Північного Причорномор’я, були жінки-воїни (Наука і життя, 12, 1965, 7); Археологічно скіфський період у Причорномор’ї характеризується курганними похованнями із своєрідним інвентарем у вигляді зброї (Народна творчість та етнографія, 3, 1964, 21); Сивий Улас Рева, дебелий як віл, стоїть на скіфській могилі з двома круторогими волами і вдивляється в степ (Олександр Довженко, I, 1958, 79);
//  Уживається як складова частина ботанічних назв. Дрік скіфський.
 Скіфська баба — стародавня кам’яна статуя, поставлена на могилі скіфами або сарматами. Лише одну клітку не відчинив повсталий люд — ту найбільшу, що стояла в маєтку перед самими вікнами панських покоїв на спеціально насипаній для цього степовій могилі із скіфською кам’яною бабою (Олесь Гончар, II, 1959, 31);  * У порівняннях. Вони обоє прямують до кабінету Аркадія Валеріановича, посеред якого масивно, мов скіфська баба, стовбичить панський управитель Салоган (Михайло Стельмах, I, 1962, 19).