СХИТНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. Надати кому-, чому-небудь коливального руху, примусити коливатися. Нехай кругом панує світла тиша, І хай гроза навідує за тим — У пори літні ниви поколише, Схитне сади в дозрінні золотім (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 276); Несли друзі його на ласкавих руках — Не стривожить бійця б, не схитнуть (Микола Гірник, Друзі.., 1953, 34); Кінь вже зна Зінькову звичку — не спіткнеться, не гаса, не схитне на ямці бричку (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 110); Хтось, упавши на межі, схитнув пожовклий сонях (Василь Швець, Кроки.., 1962, 191);
// безос. Блискавка по всьому небу сяйнула, і громом усю землю схитнуло (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 190).
2. неперех., чим. Зробити легкий коливальний рух чим-небудь. Відкашлявся, легенько схитнув [Максим] головою.. й, не одриваючись од очей товариша, тихо заспівав (Степан Васильченко, I, 1959, 102); Галина схитнула вбік довгими віями (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 10).
3. перех., перен. Позбавити колишньої впевненості в чому-небудь; викликати якийсь сумнів; порушити щось стале, визначене. Святий десь зник, але це не схитнуло віру прочан у нові чуда (Михайло Стельмах, II, 1962, 312); Треба було схитнути отой спокій буржуазних письменників, які ще щодо нас вагались (Павло Тичина, III, 1957, 31).
4. перех., рідко. Повернути в який-небудь бік. Вона в нас, як говорить з яким чоловіком, сидить собі просто, як добрий качан у городі, і все роздивляється, які в тебе брови,.. яка одежа на тобі. Хіба б який генерал, щоб вона голівку схитнула на бік або глянула в вічі любенько (Марко Вовчок, I, 1955, 77).