СХОЛАСТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Стос. до схоластики (у 1 знач.), пов’язаний з нею. У 1907 р. Павло Тичина вступив до Чернігівської семінарії, де панувала церковна схоластична наука, атмосфера шпигунства і доносів (Українська література, 10 клас, 1957, 11); На Русі при феодалізмі панувала церковна схоластична література (Деякі питання поетичної майстерності, 1956, 23).
2. Який є схоластикою (у 2 знач.); відірваний від життя й практики. Багатообдарований юнак [П. А. Тутковський], що прагнув до живого знання, не міг задовольнитися мертвим, схоластичним навчанням (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 116); Схоластичне віршування.