СХАРАПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до схарапудити. * У порівняннях. Прудкий.. кінь катав вулицею, як скажений, неначе схарапуджений вовками (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 180).
2. у знач. прикм. Охоплений переляком, страхом; зляканий. Як схарапуджена отара, кинулись вони врозтіч… хто куди! (Панас Мирний, I, 1949, 189); Повз них бігли схарапуджені есесівці, деякі чіплялися на підніжки (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 459); Схарапуджені коні, розуміючи небезпеку, летіли вітром (Олесь Гончар, III, 1959, 360); * Образно. Схарапуджена тиша відступила далеко в степи (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 363);
// Який виражає переляк, страх; наляканий. Терентій уже вихоплюється в поле, коли хтось спереду падає між коні і чорним клубком зависає на повідді під їхніми схарапудженими Мордами (Михайло Стельмах, I, 1962, 500); Схарапуджені очі.