СКАЗАНИЙ

СКА́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до сказати 1. — Тітко!.. не плачте, тітко… ось хліб… — Семенові здалося, що то хтось другий проказав тії слова — таким чудним, не своїм голосом були вони сказані (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 99); В вухах дзвенять її останні слова, сказані ввечері (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 191);
//  у знач. прикм. Подоляк метав жартами наліво й направо, а словаки, весело юрмлячись довкола, на ходу зазирали йому в рота, виловлювали кожне сказане слово (Олесь Гончар, III, 1959, 323);
//  у знач. ім. сказане, ного, сер. Те, що було висловлене, повідомлене. Сказаного й сокирою не вирубаєш (Номис, 1864, № 12870); Олена була мов очманіла: .. вона не розуміла, що до неї говорять, і через те доводилося повторювати сказане (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 179);
//  у знач. ім. сказане, ного, сер. Те, що було згадане, назване вище. З сказаного видно, що Комуністична партія оточує величезним піклуванням художню творчість народу (Максим Рильський, III, 1956, 141);
//  сказано, безос. присудк. сл. Я більше не бачив її, ніколи не бачив… Мені сказано, що її мачуха віддала в містечко на п’ять років у найми (Борис Грінченко, I, 1963, 303); — Я те кажу, що вичитав в законі. Там сказано, як предок наш Ізраїль до бою став одважно проти бога (Леся Українка, I, 1951, 170); Віталію Калмикову було сказано, що губернатор сподівається його ніколи більше не бачити (Юрій Смолич, II, 1958, 118);
//  у знач. вставн. сл. сказано. Уживається для узагальнення висловленого у знач. відомо, нічого дивного, як і годиться. Ще змалку з матір’ю старою Ходив з торбами цей козак, Отак і виріс сиротою, У наймах. Сказано, шарпак (Тарас Шевченко, II, 1963, 126); Давня то давнина, а наче вчора діялось. Молоді літа — сказано: що замолоду чуєш або бачиш, до кінця воно тобі привиджується (Марко Вовчок, I, 1955, 49); — Що ж, може, її хоч свекруха жалує? — Де там? Коли вже чоловік збиткується, то свекрусі… Сказано: чужа мати!.. (Леся Українка, III, 1952, 471); Натомлені, притихлою ходою Вони вертаються. Лиш кілька стригунців Не хочуть ні вівса, ні сну, ні супокою. Старого пастуха бере і сміх, і гнів: Ну, сказано — малі! Усе б то їм брикати!.. (Максим Рильський, I, 1960, 257);
//  у знач. вставн. сл. сказано. Уживається для підкреслення того, що вислів, який наводиться далі, є формулою народної мудрості — прислів’ям, приказкою і т. ін. — Ми проживемо і в злиднях, проживемо і в землянці, на одному хлібі та воді. Сказано: «Хліб та вода — то козацька іда» (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 140); — Чи я ж не вмовляла [Чіпку], чи я не благала?!.. — плаче Мотря. — ..Та що з того?.. Сказано: як об стіну горохом!.. (Панас Мирний, I, 1949, 264); «Чекайте, — весело думав про себе Маковей, — чекайте… Хіба це вже й край… Стану і я згодом таким воякою, як наші полкові «вовки». Сказано ж: солдатом не родишся, а робишся…» (Олесь Гончар, III, 1959, 59).
♦ Не во гнів будь сказано, заст. — те саме, що Не во (у) гнів (тобі, вам і т. ін.) (див. гнів). [Панько:] Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу? [Копистка:] Ні, братику, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш… (Микола Куліш, П’єси, 1960, 12); Сказано — зроблено — слово не розходиться з ділом. Кошенятами, яких люди не брали, велено в ставку рибу погодувати. Сказано — зроблено (Панас Мирний, II, 1954, 104).