СКАРАБЕ́Й, я, чол.
1. ент. Пластинчастоусий жук, поширений перев. у Південній Європі, Північній Африці, Малій і Передній Азії.
2. У стародавньому Єгипті — висічені з каменю зображення священного жука, які були предметами культу, амулетами, прикрасами, а також монета, камінь і т. ін. із зображенням такого жука. Скарабеї були, за уявленням стародавніх єгиптян, символом відродження; їх клали в могилу з покійником (Археологія, VIII, 1953, 72); Виймає [колекціонер] з озвученої шкатулки ізумрудних скарабеїв. Це тільки сувеніри, а в древньому Єгипті ці жуки і їх зображення вважались священними (Знання та праця, 2, 1966, 27).