СКАНДЗЮБИТИ, бить, док., безос., перех., розм. Звести судорогою; скорчити. — Хто охочий був битись, тому зараз кулаки повідпадають і руки скандзюбить у три погибелі (Квітка-Основ’яненко, II, 1957, 113);
// Зігнути, викривити. От старість… Схаменись! а ти собі байдуже! Ось, ось скандзюбить в сук (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 125); [Храпко:] Знаєш, я чоловік прямий… [Передерій (набік):] То-то тебе так і скандзюбило! (Панас Мирний, V, 1955, 127).
СКАНДЗЮБИТИ
Тлумачення слова