СКАКУ́Н, а, чол.
1. Кінь з високими біговими якостями. Зориться [шинкар] на коня-скакуна (Панас Мирний, III, 1954, 334); Наполеон нічого не сказав. Торгнув острогами арабського скакуна, і той, не торкаючись землі, виніс імператора до його війська (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 62); Донський скакун; Угорський скакун.
2. розм. Той, хто весь час скаче, не всидить на місці; пострибун.
3. розм. Той, хто танцює; танцюрист. Маєш же дружбоньку скакуна? (Словник Грінченка).
4. діал. Коник (у 5 знач.).