СЮР, виг.
1. Звуконаслідування, що означає різкий, високий звук. Той щебет [ластівок] ніби зливається з сюрканням білих цівок молока в дійниці: сюр-сюр, фіть-фіть… (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 68).
2. розм. Уживається як присудок за знач. сюркати, сюрчати. Прядуть на прядках молодиці й дівчата, баби на веретенах. А коли є ще в хаті ткач — дід сивий, — то в нехитру мелодію прядок ще й верстат, немов барабан, гупає і човник по основі кларнетом: сюр, сюр… (Андрій Головко, II, 1957, 89).