СЬОРБАННЯ

СЬО́РБА́ННЯ, я, сер., розм. Дія за значенням сьорбати і звуки, утворювані цією дією. Усі їли мовчки, тілько й чути було в хаті сьорбання та гучне плямкання голодних гостей, котрі, може, вже тиждень не їли гарячої страви (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 132); Далі він бачить, як усі прийнялися снідати, пересипаючи сьорбання юшки веселою жартівливою розмовою (Панас Мирний, I, 1954, 353); Знову до вух долетіло і наче кольнуло барабанну перетинку неймовірне сьорбання (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 37); Хтось, поглянувши на теє сьорбання [козаків], не міг би й подумати, що в казанку — звичайнісінька сивушна горілка (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 65).