СІПА́КА, и, чол. і жін., заст., зневажл.
1. Доскіпливий, уїдливий начальник. — Карпо чоловік гордий та жорстокий, з його буде добрий сіпака, може, його боятимуться хоч баби та молодиці, — говорила громада (Нечуй-Левицький, II, 1956, 366).
2. Посіпака. Довго ми дивились На те, як мучили, глумились Сіпаки панські над попом, Як він, не кажучи й словечка, Коривсь, хилився, мов овечка (Іван Франко, X, 1954, 321); По церквах — кадило й чад, А сіпаки вірні Б’ють і мучать села хирні (Микола Зеров, Вибр., 1966, 453).