СІНОКІС

СІНОКІ́С, косу, чол. Те саме, що сіножать. Липнева спека. Сінокіс. В якійсь дрімотливій утомі, Злегка похитуючись, віз Пливе самотньо на Житомир (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 140); — Поля багато, сінокосу й оком не скинути, сінокіс над самою Россю (Нечуй-Левицький, III, 1956, 50); Якось завжди спізнювався [Кузьма] з оранкою і сівбою, сінокіс його перестоював, а пашня осипалась (Михайло Стельмах, II, 1962, 296);  * У порівняннях. Садок був покинутий. Трава росла понад річкою по долині, як на сінокосі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 137).