СІМ’ЯНИ́Н, а, чол.
1. Той, хто має сім’ю (у 1 знач.). Тепер Лошаков не той. Жонатий, має діток, став поважним сім’янином, поважним громадянином (Панас Мирний, III, 1954, 283); Уболівав [Гречкун], чи добре розміщені солдати, чи не час би попрати білизну. У землянці завжди здавався тихим сім’янином (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 96);
// Людина, що має риси, необхідні для родинного життя. Огей мовчить. Він заглиблюється в себе, аналізуючи своє внутрішнє «я» як громадянина, наукового діяча, сім’янина і члена великого колективу, що взявся будувати нове суспільство (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 248).
2. Член сім’ї (у 1 знач.); родич. — Як я за його дочку давав, то думав: буде сім’янин, то вже до свого діла й прихилю його. Дак де там!.. (Борис Грінченко, II, 1963, 320); * У порівняннях. — Які то люди добрячі! Привітали мене заїжджого, як сім’янина (Марко Вовчок, I, 1955, 12).