СІКОНУТИ

СІКОНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Підсил. до сікнути. Гикнув [Тимко] від удару і впав на купу свіжої землі, але потім схопився і, згрібши лопату вобіруч, сіконув нею на два сантиметри вище голови старого (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 93); Солдати не пробігли й півсотні кроків, як їх сіконули нищівним огнем (Іван Цюпа, Добротворець, 1971, 3); Не ставали поруч Дорохтей і Іван, а зустрінуться, бувало, то голови завертають аж за плечі, або раптом і сіконе Плачинда: — То іще дихаяш? — Правдою дихаю. А тебе, Дорохтею, ще від кривди на кольки не схопило? (Михайло Стельмах, I, 1962, 237).