ШУРШАТИ

ШУРШАТИ, шу, шиш, недок., розм. Те саме, що шурхати 1. Бризкає звуками метал кіс, шуршать сталеві змії в траві, сліпучо поблискують у проміннях сонця (Гнат Хоткевич, II, 1966, 339); Постоли шуршали у пітьмі ночі, як з леговищ людських, загублених в горах, поспішали сусіди на пізні вогні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 351); По сірому асфальту шинами шуршать блакитні тролейбуси і автобуси (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 273); Дощ шуршить по стінах і покрівлях (Петро Дорошко, Передгроззя, 1935, 85);  * Образно. Розгортала шорстке листя огудини рукою, а огірків не бачила. Вирве який — укине в пелену задумано, і ще в листі огудини — шур! шур!.. Аж і не листя то зовсім огіркове, пов’яле од спеки, а спогади, спогади… А вона розгортає їх, шуршить ними. Шукає чого? (Андрій Головко, I, 1957, 232).