ШУРХ 1, ШУРХ-ШУРХ, виг. Уживається як присудок за знач. шурхати, шурхнути. Шурх-шурх, шурх-шурх, черкається об неї широкий лист кленовий та білий тополевий (Степан Васильченко, I, 1959, 221); — Ага, так ти злякався, значить… Боїшся? А я не боюся. — Шурх [Гарасько] поміж соснами — і був такий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 345); Під ногами шурх! та шурх! гадюки (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 31).
ШУРХ 2, у, чол., діал. Яр. [Мати:] Тобі б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим! (Леся Українка, III, 1952, 224).