ШТУРПА́К, а, чол., діал.
1. Залишок зрубаної або зламаної рослини; шпичастий пеньок. Невже ці обламані штурпаки були колись садом і цвітом? (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 27); Боровий зашпортнувся за дріт загорожі і впав на кущ з гострими, як списи, гілочками. Впав обличчям. На колючі штурпаки правим оком (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 203).
2. перен. Дурень, бовдур. Нате вам п’ятака, прийміте мене, штурпака (Номис, 1864, № 6435).