ШТУКАРКА

ШТУКА́РКА, и, жін., розм. Жіночий рід до штукар. [Старшина:] Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастує, то щоб зараз і поцілувалися!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 501); — Ви на неї не обижайтесь, — привітно звернулась вона до Вутаньки, мовби вибачаючись перед нею за грубуваті бабині жарти. — Вона вже всіх нас тут перебрала. — Штукарка, — засміялась Вутанька (Олесь Гончар, II, 1959, 166); Не встигли батьки дійти до дверей, як Наташа, безшумно ступаючи по підлозі, підкралася ззаду до батька й міцно обняла його. — Ох ти, штукарка моя хороша! — сказав Стрекаленко, здригнувшись від несподіванки (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 73); Хлопці довго спостерігали лісових пустунок [білочок], тільки переглядалися та захоплено головами крутили, от, мовляв, штукарки, от спортсменки (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 232).