ШТЕ́МПЕЛЬ, я, чол.
1. Прилад, інструмент з опуклим зображенням якого-небудь малюнка або напису, що служить для одержання відбитка, для накладання печатки, клейма. А коли начальник помер, посів [Степан] його місце і вже сам став господарем невеличкого комутатора, старенької морзянки на батареях та великих і малих штемпелів (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 134);
// Відбиток, одержаний за допомогою такого приладу. Свідоцтва дивляться на панотця двокороновими штемпелями й підсміхаються (Лесь Мартович, Тв., 1954, 433); Федоська витягла з столу невеличкого ящичка, пошаруділа якимись там паперами і ткнула чоловікові потертий, з багатьма штемпелями конверт (Микола Олійник, Леся, 1960, 140).
2. діал., заст. Гербова марка.