ШТАБЕЛЬ

ШТА́БЕЛЬ, я, чол. Рівно укладений ряд чого-небудь (будівельних та інших матеріалів). Катерина стояла серед штабелів лісу, ноги її тонули в тирсі, вона не знала, що брати — кругляк? шальовку? рейки? (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 146); Дерев’яні кріпильні стояки лежали рівними акуратними штабелями (Дмитро Ткач, Черг. завдання, 1951, 29); Проїжджаючи повз товарний пакгауз, Сагайдак побачив великий штабель паперових мішків, складених поруч колії (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 125); [Ріхард:] Хто у тебе там штабелі брухту розбирає? (Вадим Собко, П’єси, 1958, 385);  * Образно. Важкі штабелі хмар лежали над обрієм, мов зачаровані, приховуючи в собі щедрі дощі (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 118); Тож як цеглу до цеглини, в штабелі складіть хвилини (Сава Голованівський, З листів.., 1940, 98); Знов бомби атомні прете У штабелі, в кагати, — І лицемірно кричите: — Себе обороняти! (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 126).