ШРАПНЕ́ЛЬ, і, жін.
1. Розривний артилерійський снаряд, начинений кулями, призначений для ураження живої сили ворога. Точиться запеклий бій. Рвуться шрапнелі (Яків Качура, Вибр., 1953, 410); Вибухи шрапнелей угорі шматували осінні передранкові хмари (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 194); Шрапнелі зірками спалахували в небі (Петро Панч, Іду, 1946, 45);
// збірн. Кулі, картечини, якими начинений цей снаряд. В лісі луною зашуміли, мов по ньому сипонув хто горіхами, черепки шрапнелі (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 211); Поля зрили гранати, ліс обчухрали уламки снарядів, шрапнель і кулі (Олекса Десняк, Опов., 1951, 53); Гармата наша з висоти на ворога снаряди клала, шрапнеллю била, не давала голів фашистам підвести (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 162).
2. перен., жарт. Крута перлова каша. Кожному одмірялося по черпакові перлової каші, яку бійці охрестили «шрапнеллю» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 340);
// Перлова крупа. В їдальні за дівчатами не встежиш: потайки підгодовують табірників, не шкодують для них додаткових порцій супів із шрапнеллю (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 50).