ШПОРИШ

ШПО́РИШ, у, чол., діал. Спориш. Він знехотя поплентався в двір і почав заганяти в хлів овечки, котрі розсипались по дворі і хапали зелений шпориш попід тином (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 308); Довга валка возів рушила по ледве помітній, зарослій шпоришем дорозі (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 450);  * У порівняннях. У поросі люди, як той шпориш придорожній, затолочені сильним, багатим (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 41).