ШПАРГАЛКА

ШПАРГА́ЛКА, и, жін., розм. Аркуш паперу з замітками, якими учень або студент користується потай від викладача. Юрко низько схилив голову, обличчя його стало таке червоне, наче жоржина. І — ні слова! Та й що йому тепер казати, коли впіймався з шпаргалкою? (Олесь Донченко, VI, 1957, 156); Нелегко даються йому науки, ..але з гордості, з честолюбства він не хоче знати шпаргалок, не хоче покладатись на випадок, хоче прийти на екзамен з твердою певністю в собі (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 6);
//  Написаний заздалегідь текст публічного виступу. Він узяв із столу шпаргалку і повагом оголосив порядок денний (Григорій Епік, Тв., 1958, 231); Я підвівся. Надіваю окуляри, збираю свої шпаргалки. Хвилююсь (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 62); — Ну, вже і оратор з тебе! — .. А оратор!.. Як устав та як сказонув, то насилу вгомонилися, так аплодували. ..Мені шпаргалок не треба (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 179).