ШОФЕРСЬКИЙ

ШОФЕ́РСЬКИЙ, а, е. Стос. до шофера;
//  Признач. для шофера. На дорозі зупинився грузовик, і з шоферської кабіни махає хтось рукою (Олесь Донченко, V, 1957, 59); Після спеціального навчання в середній школі Ярослав не сів за стерно автомашини, бо не добив шоферських прав (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 194);
//  Власт. шоферам. І з запалом шоферського духу Навіть став їй оцінки читать: — І «мотори», і «правила руху» — Все в порядку, чорнява… На «п’ять»! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 69); Це Вася вважає найвищим шоферським шиком, отакий байдужий зовнішній спокій і повна внутрішня зібраність, готовність щомиті твердою рукою точно скерувати стокілометровий біг машини (Вадим Собко, Нам спокій.., 1959, 7); Один за одним проходили грузовики, викликаючи шоферську заздрість Віктора, залишеного без машини (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 130).