ШЛЯХЕТСТВО

ШЛЯХЕ́ТСТВО, а, сер., збірн. Те саме, що шляхта. Сейми, сеймики ревіли, Сусіде [сусіди] мовчали, Дивилися, як королі Із Польщі втікають, Та слухали, як шляхетство Навісне гукає (Тарас Шевченко, I, 1963, 79); Прокляв [Костюшко] тоді вельможне шляхетство, що довело отчизну до смерті (Панас Мирний, I, 1949, 186); В XV — першій половині XVI ст. литовські, українські і білоруські бояри і князі злилися в єдиний пануючий стан, який за польським зразком почав називатися шляхтою, шляхетством (Історія УРСР, I, 1953, 154);
//  Звання і привілеї шляхтича. [Ясь:] Не можу ж я з хлопами запанібрата бути: я шляхтич. [Наталя:] Ой, як високо ти з своїм шляхетством несешся! (Борис Грінченко, II, 1963, 534); Старий трохи вгамувався, показав нам старий документ на шляхетство, писаний по-латинськи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 407); Мужиловський на гачок не йшов. Його не вабили ані шляхетство польське, ані скасування баніції (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 26).