ШЛАПА́К, а, чол.
1. діал. Шкарбан.
2. перен., зневажл. Тюхтій, роззява (про людину). — Так чого ж ти оце не з нею? — Процедури в мене. — Шлапак! ..Жінку залишив. В незнайомому місті, одну-однісіньку (Андрій Головко, I, 1957, 480); [Когут:] Ух… Здається, пролетіли [літаки]. [Василько:] А в міст так і не влучили? Тільки воду скаламутили. Шлапаки! (Юрій Мокрієв, П’єси, 1959, 135).