ШКРЯБНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до шкрябати. Батько вразив її страшенне самолюбство, неначе шкрябнув нігтем по виразці (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 248); Тимко відвів руку Елдара, і вона шкрябнула ножем по грубці, прописала слід (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 365); Комусь поталанило шкрябнути мене носком по потилиці… (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 349).
2. неперех., розм., рідко. Втекти від кого-небудь, побігти. Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, тихенько ахнула, миттю зім’яла в руці машкару й скоренько шкрябнула на піч (Степан Васильченко, I, 1959, 121); Як шкрябнув, так тілько мене й бачили (Словник Грінченка).