ШКОДУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. неперех., за ким — чим і без додатка. Нарікати на що-небудь, жалкувати, уболівати за ким-, чим-небудь. Вона не любила Грицька і пішла за його, аби де прихилитися з дитиною, а тепер шкодувала (Борис Грінченко, II, 1963, 353); Іванко не пропускав жодного слова, вже й не шкодував, що перепочинок тут зробили (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 135); Чоловік шкодував, що чогось він іще не зробив (Михайло Стельмах, II, 1962, 207); Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна повернути (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 121); [Сергій:] Я прийшов сказати вам, що не зможу взяти участі в прогулянці, хоч і дуже шкодую (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 11); Марко затримався на маяку і тепер шкодував (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 3).
2. перех. Відчувати жалість, співчуття до кого-небудь: жаліти. [Комонник:] Я зрадників державних не шкодую (Леся Українка, II, 1951, 527); Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом’якшуй нічого, А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 59).
3. перех. Берегти, оберігати кого-, що-небудь. — Пам’ятай свої слова: «Тяжко бідному на світі!» Від злидарів за лікування нічого не бери! Багатих, панів не шкодуй — дери з них сьому шкіру! (Три золоті слова, 1968, 198); — S трохи не шкодують [кріпаки] господарського добра (Панас Мирний, IV, 1955, 164); Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (Олександр Довженко, I, 1958, 144); Юхим не квапився додому, бо шкодував коня (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 10); Поки є сили, матері ніколи не шкодують своїх рук (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 44);
// Неохоче, скупо витрачати що-небудь. Був осінній хмарний вечір, а скупі Квасюки шкодували рано світити (Борис Грінченко, II, 1963, 265); Опришок — це той, що як на свято вбирається щодня, що грошей не шкодує, розкидаючи їх жменями в товпу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 76); Артилеристи дістали наказ безпосередньо від генерала — не шкодувати снарядів (Олесь Гончар, III, 1959, 155); — Їжте, прошу вас, вареники! Та сметанки беріть побільше і масла не шкодуйте! — припрошувала співбесідників дружина Петра Петровича (Остап Вишня, I, 1956, 318).