ШКАРУБКИ́Й, а, е.
1. Який узявся цупкою корою, став шершавим, шорстким. Сергій схопився, витяг з-під койки постоли і шкарубкі, наскрізь промащені вогкою рудою, ніби з дубової кори зшиті, штани (Гордій Коцюба, Перед грозою, 1958, 43);
// Який має нерівну, шершаву поверхню. За кілька кроків, вп’явшись в шкарубку кору дуба, стриміла коротенька чорнопера стріла (Павло Загребельний, Диво, 1968, 66);
// Який згрубів, потріскався від роботи, холоду, води і т. ін. (про шкіру та частини тіла); шершавий. Руки були в обох натруджені, шкарубкі, мозолясті (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 54); Мати й гримала іноді, але те забулося. А шкарубка тепла долоня, що пахне димом від печі і полином від поля — назавжди, до могили (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 40); Зранку і допізна над зеленими рядками схилені жіночі постаті. Тисячі рухів, одноманітних, виснажливих. А потім ще треба шкарубкими пальцями повисмикувати бур’янець (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 220);
// Цупкий, шорсткий на дотик. Я вас [батьків] люблю великою любов’ю За шкарубкі, як камінь, мозолі (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 100); Від рукописів пахло цвіллю, синюватий шкарубкий папір ховав у собі багато довгих десятиріч, здавалося, сама сива минувшина промовляє тут глухим, незвичайним голосом (Олесь Донченко, II, 1956, 13); Не пам’ятала [Леся], як опинилась біля Палагутенка, поклала руку на стіл, відчувши його шкарубку поверхню (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 13); Стоячи біля скрині, дружина розпустила через плече сувій домашнього, сирового полотна.. Правда, грубе, шкарубке, але зате чисте… (Олесь Гончар, II, 1959, 411); * Образно. Як трусне мороз зимою Шкарубкою бородою, Бідний люд мерщій біжить Безталаннячко погріть (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 202).
2. перен., рідко. Суворий, різкий, немилосердний. Вибачайте мені за слова шкарубкі, не в романтиці справа тут, хлопці (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 71); Ласкавим словом вам, хороші люди, Я хочу серце веселить і труд, А гострим словом вас пройнять, іуди, А шкарубким — повимітати бруд! (Валентин Бичко, Простота, 1963, 35).