ШКАБАРЧАТИ

ШКАБАРЧАТИ, чу, чиш, недок., розм. Говорити невиразно, незрозуміло; бубоніти. — І що воно шкабарчить там, вилупок! — розсердилася мати. — Ходить по хатах, слухає, де хто що плеще язиком, та й собі тієї ж… (Степан Васильченко, I, 1959, 199); Щось озивається збоку. Що воно там шкабарчить? (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 140);  * Образно. Все.. було незвичайне, незнайоме, чуже: і оцей жалюгідний ліс, і безлюдне шосе, і навіть птахи, які шкабарчали над головою в Михайла набридливо, нахабно і насмішкувато (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 35).