ШЕСТЕРИК, а, чол.
1. заст. Запряг із шести коней. Шестерик не забарився промчатись селом і повернув у панський двір (Панас Мирний, IV, 1955, 252).; Ворог готує нові жахи: звозять на кам’яну загату шестериками й восьмериками устяж тяженькі гармати, повертають їх пащами до пригороду (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 48); По алеї із молодих липок, в кінці якої стояв високий костьол, їхав зелений ридван, запряжений шестериком коней (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 39);
// у знач. присл. шестериком. Шістьма кіньми. Ось одного дня опівдні хтось ще здалеку запримітив, що ридван котить в Одраду шестериком (Панас Мирний, IV, 1955, 251).
2. Давньоруська міра (ваги, об’єму, ліку і т. ін.), що містить або нараховує шість якихось одиниць, а також предмет, який складається з шести частин.