ШЕРЕХ 1, у, чол. Те саме, що шерхіт. Чувся шерех, ніби по дереву терли величезним наждачним кружалом (Вадим Собко, Біле полум’я, 1952, 105); На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи: то тріск сухого бур’яну під чиїмись обережними кроками, то причаєне шарудіння, то стриманий писк (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 187); Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль, теплими вітрами (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 258); І чути злив осінніх шерех (Леонід Первомайський, I, 1958, 152);
// у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу.
ШЕРЕХ 2, у, чол., рідко. Те саме, що сало 7.