ШЕПТ

ШЕПТ, у, чол., розм. Те саме, що шепіт. Він поволі забувся і з шепту перейшов до голосної бесіди (Іван Франко, I, 1955, 340); Вона знизила голос аж до шепту (Леся Українка, III, 1952, 714); Тепер же він почувсь зовсім щасливий На тім візку, тонучи в тиху тьму у В той рай живий, в лугів тих озера бездонні, Під шемріт рік дзвінкий і ліса шепти сонні (Іван Франко, X, 1954, 202); А скільки було шептів та поговорів на її весіллі про те, як і чому вона «піймала» Порицького (Леся Українка, III, 1952, 748); І знов плакала Маруся, уявляючи собі всю ту картину: і здивовання о. Василя, змішане зі страхом за свою репутацію, і шепти та смішки цілого повіту (Гнат Хоткевич, II, 1966, 168); Тим часом Гапка заходилась з вечерею, бряжчала мисками, стукала і щось комусь з великим опалом доводила шептом (Марко Вовчок, VI, 1956, 238).