ШЕПЕЛЯВИЙ

ШЕПЕЛЯ́ВИЙ, а, е. Який вимовляє свистячі звуки (с, з) як шиплячі (ш, ж) (про людину). Хоч чуб кучерявий, дак сам шепелявий (Словник Грінченка); Шепелявий Гаврило перелякано дивився на нього [Кавуна] п’яними баранячими очима (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 44);
//  у знач. ім. шепелявий, вого, чол.; шепелява, вої, жін. Той (та), хто має таку ваду мови. Шепелявий, після такої похвали, прилип до корчаги.. А корчага була таки здоровенна! (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 36);
//  Неправильний, викривлений щодо вимови цих звуків (про мовлення, вимову і т. ін.). Як болізно [болісно] роздавалася шепелява вимова Берка, як вона доходила до самого її серця, повертала душу! (Панас Мирний, I, 1954, 228); Дитяча шепелява мова, щире й сердечне «до побачення» трохи зігріли душу (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 119);  * Образно. З яру війнуло свіжим вітерцем, який невидимою рукою потряс рясне листя груші, що зашепотіло на своїй шепелявій мові щось своє у не зрозуміле для людини (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 100);
//  Нездатний відтворювати точні для свистячих звуків мовні рухи. Марта у та золотиста Марта, зі своїм трохи шепелявим язиком, помітила сьогодні, що він сивіє (Ірина Вільде, Наші батьки.., 1946, 24).