ШЕЛЕСТЬ, виг.
1. Уживається як присудок за знач. шелеснути. Поза кущем щось шелесть, шелесть! (Номис, 1864, № 4356); Іде Денис по полю переваги-ваги, голова як приліплена, очі в щілинках, рушниця десь аж за плечима теліпається. Раптом — шелесть що-небудь (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 240).
2. розм. Те саме, що шасть. Подякував [сирота] за хліб і сіль І за науку добрим людям Та до вдовівни навпростець Шелесть : і рушниками! (Тарас Шевченко, II, 1963, 269); [Кіндрат Антонович:] А я, здуру, шелесть за рушниками. І вхопив приданого, в обидві жмені вхопив!.. (Марко Кропивницький II, 1958, 300).