ЩЕ́РБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до щербити. І де той меч, не щерблений ніким, Що голови позносив би ворожі? (Любомир Дмитерко, Книга боротьби, 1939, 47).
2. у знач. прикм. Який має щербини (про що-небудь); щербатий. Він пам’ятає шаблю гостру, а може, щерблену й тупу, блискучу й довгу, наче постріл у ночі тьмі,.. (Володимир Сосюра, II, 1958, 350).
Щерблений місяць — те саме, що Щербатий місяць (див. місяць). Високо над лісом законився щерблений місяць (Юрій Яновський, I, 1954, 287).