ЩЕМЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який щемить (у 1 знач.);
// Те саме, що тупий 6.
2. перен. Те саме, що болючий 2. Якась щемлива жалість охопила парубка, гаряче, мов горілчаний огонь, покотилась по руках і ногах (Михайло Стельмах, II, 1962, 399); Світлом перших дитячих сяєв, болем перших незаслужених кривд, щемливою тугою безповоротності розбентежила вона [школа] зараз його вразливу душу (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 122); Ласкавою добрістю війнуло.. від старих цямрин і мідного кухля, який для Твердохліба був не просто кухлем, а щемливою згадкою далекої юності (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 23).