ЩЕБЕТУХА

ЩЕБЕТУ́ХА, и, жін., розм. Жіночий рід до щебетун. Чорнокрилі, білогруді щебетухи [ластівки] своїми піснями звеселяють доярок, і дівчата гордяться, що в них така весела ферма (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 68); Тече вода по камені, під каменем сухо, Чом до мене не говориш, моя щебетухо? (Українські народні пісні, 1, 1964, 156); [Конон:] Ах ти ж, чарівнице, замороко моя, щебетухо! (Марко Кропивницький, II, 1958, 503); Веселі щебетухи і жартівниці, вони [близнючки] любили користуватись своєю надзвичайною подібністю і нерідко потішалися над залицяльниками, виходячи на побачення одна замість одної (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 80).