ЩА́СНИЦЯ, і, чол. і жін., розм. Те саме, що щасливець, щасливиця. Та хто ж не зна, як-то слухати легкі речі безнапасного щасниці при своїй лихій годині? (Марко Вовчок, I, 1955, 216); Як вродилась щасниця, так поправиться і п’яниця (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 182).