ШАПКУВАТИ

ШАПКУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перед ким, кому, до кого, заст. кого, розм. Знімати шапку, вітаючи когось;
//  Запобігливо вітатися, вклоняючись і знімаючи шапку. [Зеленський:] От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, ..треба загодить! (Карпенко-Карий, II, 1960, 308); На подвір’ї Муха напоровся на Нестора, що догідливо шапкував перед урядником (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 92);
//  перен. Звертатися з проханням до кого-небудь, просити про щось. Ще минає з півроку. Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 181); Батько з серцем підважив третій кущ і висмикнув його за зелений чуб. За корінці вчепилось кілька картоплинок не більших за горіхи. — ..Доведеться знову шапкувати перед куркулями! (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 67);
//  Виявляючи покору, запобігати перед ким-небудь. Навіть до революції не так уже й часто зустрічалися робітники, які принижено шапкували перед начальством, а в розмові з інженерами та майстрами забували про людську гідність (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 365); В українській поезії завжди було чути відгуки великого народного гніву, завжди звучали в ній вимоги справедливості, гордість за свою звичку не шапкувати перед панами, не хилити голови під неволю (Радянське літературознавство, 1, 1961, 75).