ШАПКОБРАННЯ

ШАПКОБРА́ННЯ, я, сер., розм. Закінчення, кінець якогось зібрання (коли всі присутні розходяться). — От вже в церкві й шапкобрання. Затого цвинтар спустіє (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 307).
♦ Прийти (приїхати, поспіти і т. ін.) на шапкобрання; Застати шапкобрання — з’явитися запізно, наприкінці, коли всі присутні розходяться. — Але, Фесю, їй-богу, ми прийдемо до церкви на святе «шапкобрання»! Вбирайся мерщій! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 176); [Параска:] Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люде з церкви, а ми в церкву (Карпенко-Карий, I, 1960, 398).