ША́НЦІ, ів, мн. (одн. шанець, нця, чол.).
1. військ. Земляні укріплення у вигляді ровів з насипом; окопи. Боплан відзначав, що 100 козаків з успіхом витримували бій проти 1000 татар під прикриттям зв’язаних возів.. і викопаних між ними шанців (окопів) (Історія УРСР, I, 1953, 165); По тім боці запорожці Покопали шанці (Українські народні думи.., 1955, 135); Ще не закінчилися роботи коло шанців і окопів, як почувся реє ворожих гармат (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 202); Партизанська піхота.. нарила землі й лежала вже в шанцях, готуючись до відсічі (Юрій Яновський, I, 1958, 152); Розпалений боєм лейтенант Макаренко перестрибнув через шанець (Петро Панч, В дорозі, 1959, 119).
2. спец. Цегляні та інші підпорки (перев. в печі). Лежак кладуть на шанці — цеглини, поставлені через певні проміжки на ребро (Овочівництво, 1956, 169).