ША́НЬКА, и, жін., діал.
1. Торбинка. На галявину виходить один із хлопців в чоботях, в кобеняці. Через плече — шанька (Степан Васильченко, III, 1960, 111); Дівчина зітхнула і мовчки скорилася. До сідла її коня приторочено шаньки з харчами (Іван Ле, Наливайко, 1957, 301).
2. Торбина для годівлі коней в дорозі. Павло, повісивши на конячі морди шаньки з вівсом, підійшов до гурту односельчан (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 293); — На, на, — приказував Швачка, надіваючи шаньку коню на голову. — Попоїси трохи, та рушимо додому (Григорій Косинка, Новели, 1962, 95).