ШАБЛЮ́КА, и, жін. Збільш. до шабля 1. Шаблюку мав [Палій] у сажень довжиною, і важила вона пуд (Українські народні казки, легенди.., 1957, 246); Чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 168); * Образно. Вогонь викрешує хмарина-криця, І срібна крапля в відблисках іскриться На вигнутій шаблюці рогози (Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959, 73); * У порівняннях. З-під важких плит червоного граніту сходів вириваються дві вигнуті чеченською шаблюкою доріжки (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 71).
ШАБЛЮКА
Тлумачення слова