СЕУ́НЧ, а, чол., іст. У давньоруській і російській державі — гонець, вісник. Козаки, що супроводжували сеунча, привезли з собою і кинули на землю біля шатра царевого прапор коронного гетьмана, бунчук і булаву (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 486).
СЕУНЧ
Тлумачення слова