СЕНТИМЕНТА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Стос. до сентименталізму (у 1 знач.). Сентиментальний напрям у літературі; Сентиментальний роман.
2. Здатний легко розчулитися; надмірно ніжний у вияві почуттів. Вона була капризна, палка, сентиментальна і стара (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 408); [Ярчук:] Ви трохи жорстока, але така ви мені й подобаєтесь. Життя не терпить м’яких, сентиментальних людей (Іван Микитенко, I, 1957, 407);
// Власт. надмірно чутливій людині; який свідчить про надмірну чутливість. Його очі заіскрилися живою радістю, і хоча зовсім не мав сентиментальної вдачі, то проте в пориві гарячого чуття притулив монету до уст і поцілував її (Іван Франко, II, 1950, 247); Рано вмерла в Юрка сентиментальна дитяча уява про лицарство (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 105);
// Який характеризується, відзначається надмірною чутливістю. Захищаючи Котляревського від обвинувачень у сентиментальному, фальшивому змалюванні народного життя, він [І. Франко] рішуче відстоював погляд на «Наталку Полтавку» як на значне досягнення реалізму того часу (Радянське літературознавство, 5, 1968, 58);
// Пройнятий надмірною чутливістю. — Не місце на сентиментальні розміркування там, де треба рятунку… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 222); — Мати померла під тином, а ти собі жив та жив, писав сентиментальні романси про чорнії брови, карії очі (Петро Колесник, Терен.., 1959, 42).