СЕМІНАРИ́СТ, а, чол.
1. Учень семінарії (у 1, 2 знач.). Семінаристи, їдучи до школи, звернули з дороги на весілля цілою валкою… (Нечуй-Левицький, I, 1956, 143); — Двадцять п’ять років тому був я не отець Христофор, а звичайнісінький семінарист. — Чув… А зараз ви звичайнісінький піп (Олександр Довженко, I, 1958, 413); Юрко привітався з учителем і підійшов до семінариста (Іван Багмут, Опов., 1959, 20).
2. Той, хто вчився в семінарії, закінчив семінарію. В тій компанії все більше бувші семінаристи, хлопці нічого собі, тільки таки трошки загнічені спеціальним вихованням (Леся Українка, V, 1956, 302).