СЕБЕЛЮ́Б, а, чол. Те саме, що себелюбець. Не минала [багачі] себелюби, Та все жалкували, Що сироти таким добром Старців годували! (Тарас Шевченко, II, 1953, 51); — Не подумайте, що ми такі нікчемні себелюби і ретрогради, що тільки в своєму рідному болоті кохаємось (Петро Колесник, Терен.., 1959, 172).
СЕБЕЛЮБ
Тлумачення слова