САТИ́РА, и, жін.
1. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на різкому, дошкульному висміюванні пороків, хиб, негативних явищ дійсності. Нечуй-Левицький широко використовував гумор та сатиру як зброю для викриття потворних явищ буржуазного суспільства (Радянське літературознавство, 1, 1963, 27); Сатира і гумор є основними засобами художнього зображення дійсності в соціально-побутових казках (Народна творчість та етнографія, 2, 1957, 34).
2. Твір літератури або мистецтва, в якому використано цей прийом. Його [І. Франка] сатири.., видані окремими книжечками, ходили по всій Галичині (Петро Колесник, Терен.., 1959, 320); Гуморески й сатири незабутнього Остапа Вишні напоєні любов’ю до рідного народу, зненавистю до ворогів народу, жадобою мирного, красивого і справедливого життя (Максим Рильський, IX, 1962, 160);
// Сукупність таких творів. В українській літературі [в середині XVIII ст.] виникає віршова сатира соціального змісту, яка, безумовно, пов’язана з сатирою російською, насамперед Кантеміра (Історія української літератури, I, 1954, 123); Боротьба за мир, проти міжнародного імперіалізму та його людиноненависницької ідеології, виражаючи корінні інтереси народу, визначав основний зміст політичної сатири і став джерелом її розвитку в українській літературі (Радянське літературознавство, 4, 1965, 28).
3. Різка, уїдлива насмішка. Злобная сатира стріляла ів очей Невеличкого (Іван Франко, VIII, 1952, 252);
// на кого — що. Викриття, розвінчування когось, чогось. Сатира [І. Нечуя-Левицького] на представників вищого духовенства посідає важливе місце у повісті «Хмари» (Радянське літературознавство, 1, 1963, 30).
Вікно (вітрина) сатири — встановлений на видному місці спеціальний стенд, на якому вивішують плакати з карикатурами на конкретних осіб — порушників громадського порядку. По той бік стежки, якраз проти Марини, була вітрина комсомольської сатири з смішними карикатурами та віршиками (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 193).